Від чого ми залежимо?

Це питання грюкнуло по голові у світлі останніх не дуже глобальних подій. А саме - збираюся в період 3-5 січня у Донецьк. І по заріз необхідна хоч одна знайома людина, яка б виїхала зі мною з Києва - інакше, навіть при наявності квитків, батько мене в потяг не пустить. Питання вирішується просто - пошуком компанії. Але процес домовляння з людьми виявив, що всі тільки "за", але у кожного є якісь достатньо об'єктивні причини, що не дозволяють просто взяти та поїхати.

То що ж нас тримає? Тримає, навіть якщо нам хочеться, якщо ми "за". Чесно зізнатись, я залежу в своїх рішеннях від батьків (або якщо дуже хочеться - від власної здатності переконувати їх - працюю над цим). Такий якір дуже легко виявити - на яку обставину, людину, річ тощо ви зважаєте у першу чергу, коли треба зробити щось не буденне? У кого відпрошуєтесь, коли їдете в інше місце? Що тримає вас, коли друзі звуть на рибалку? Чий смак впливає на вибір книги? Таких ситуаційних питань багато - ставити треба відповідне до обставин.

Здавалось би від батьків ми залежимо лише до 18 - брехня. Ми питаємо в них дозволу доти, поки живемо з ними. Але навіть тоді будемо від якось хрені залежати - але вже буде фокус скоріше на явища - відповідальність, обов'язок, сумління, мораль тощо. Аж бісить - адже не залежати ні від чого - це бути якимось асоціальним виродком й сидіти у відповідних будівлях. Кожен від чогось залежить. Але мене це виводить - це заважає жити. От прямо зараз, у цю хвилину це псує мені настрій та плани. Хочеться плюнути на все, увімкнути виродка й сісти у потяг.

Й бубенці підказують, що саме так і буде. Простіть, мені до сраки.