Неоподаткований персонаж

Чогось так стукнуло в голові... Наче граю у рок-гурті, подорожую світом у трейлері. Вчу мови, граю на гітарі, цікавлюсь музикою різних народів. Трейлер у нас досить великий - там є щось подібне до кухні, де можна зробити собі якийсь салат, бутерброди, розігріти води до чаю чи кави. Є закріплені та закриті полички для книг, якихось паперів. Щось подібне до столу, який зазвичай прикріплений до стінки, але опускається. У багажнику повно обладнання, але лише найнеобхідніше. Під ліжками шухляди з наших одягом, особистими речами. Вікна великі, але з занавісками. Є маленький холодильничок, шафка-аптечка, інструменти на випадок як щось зламається. Десь валяються кілька рацій, здається наш басист поклав одну з них в хлібницю чи деінде. Стеля трейлеру розмальована мною - там гори, річки, там якісь веселі фігури, птахи. Дверцята шафок для книжок обклеєні лістівками з місць, де ми бували. Маємо три ліхтарі, одну стаціонарну лампу (невідомо, правда, навіщо вона, бо ж систему освітлення ...

Абсолютно раптово час перестав мені належати, хоча саме я ріжу його на шматки, як ласий торт. Але начиння у нього таке ситне, що боюся переїсти. Усі поставлені цілі раптом змішалися та розсипались, як книжки із шафи, що впала. Збирай їх тепер, впорядковую. Лише другий день вересня, а навколо вже все крутиться. Був приблизний план на рік десь у середині серпня, а сьогодні вже все переписано, бо останній тиждень літа багато чого круто змінив та поставив під питання. Цей рік буде серйозним випробуванням і я дуже спробую не довести себе до перевтоми та вирубання, як це сталось цього літа. Щільність часу зашкалює - у планах високий бал у навчанні, німецька, англійська, польська; поновлення у групі з лінді-хопу (джазовий танець), спортзал; робота за спеціальністю; дебати - ДК в Могилянці, турніри, тренінги. Ну й дуже хотілося б продовжувати грати на гітарі, розвиватись у тому. А в тому всьому ніхто не відміняє фести, концерти, поїздки в інші міста та й просто життя :) Встигну...

Коли ти молодий, все навколо веремія. І хоч вже і стомлює, але все одно є сподівання, що так буде завжди. Люблю свою молодість, і потребую трохи спокою. Цього літа моїм спокоєм було море - поїхали з Рижиком на тиждень в Одеську область просто відпочити. Зібрались буквально за тиждень, нікого особливо не попереджуючи. Жили на березі моря на базі відпочинку 4 дні і ще 3 дні гуляли Одесою, живучи у наших друзів. Ніякого клопоту, хвилювань, турбот. Іноді виривала до реальності потреба піклуватись за дебатну школу в Карпатах, але то були лиш незначні дрібниці. У нас було все - море, їжа, зірки. Ми спали, говорили, засмагали, насолоджувались компанією одне одної. Ми були мирні, спокійні, радісні. Було так добре! Зранку ми снідали й шли на море. Постійно вирувала ідея встати дуже рано і побігати по пляжу, але щораз віддавали перевагу сну. В час найбільшої та найнебезпечнішої спеки сиділи в дерев'яному будиночку, де ми жили. Іноді вдень спали, або дивились фільми, читали. По о...

Чого мене навчили рок-гурти за останні кілька місяців? Свою команду треба любити. Лідер не має бути зазнайком. Інакше - смерть гурту дуже швидко. Так, на передньому плані впізнаванності може хтось один, але всередині ВСІ РІВНІ та ОДНАКОВО ВАЖЛИВІ, без диференціації від лідера. Свою команду треба шалено цінувати та розуміти, що саме з цих людей є гурт. Наполеглива праця завжди приносить результат. ЗАВЖДИ ! Треба поважати вибір тих, хто поряд тебе. Поважати та приймати; розуміти не обов'язково. Яким би ти не був, якщо ТИ приймеш СЕБЕ , то інші просто захлинуться у твоїй впевненості та вмінню нести себе крізь неприйняття навколишніх. Свою роботу треба любити, у ній треба бачити життя. Своє життя. Інакше все завершиться після першого спотикання. Спотикань у житті багато. До фіга просто. Але жодне тебе не вбиває, тому завжди можна продовжувати. Припинити боятися того, що ти не розумієш. Поки не спробуєш, не дізнаєшся. Критику варто сприймати лише від тих, ...

  Цими вихідними їздили з Потатою на Stare Misto . Для мене Львів особливе місто - звідти завжди дуже тягосно їхати - наче хочеться лишитись ще на годину, ще хоча б на хвильку - і від того ковтаєш повітря, наче більше ніколи тут не будеш. Від того і вокзал Львівський люблю, він наповнений емоціями. Ця поїздка була практично ідеальною. Усі турботи лишились вдома і жодна з них не нагадувала за себе ці три дні. Жили у моєї подруги, привезли їй домашнє варення, яке робила бабуся Потати. Сам фест підірвав та підняв! Для мене було цікаво їхати на концерт, де більшість гуртів мені не відомі, але воно того вартувало! Вистрибали все! Особливо порадували IAMX , The Subways та Kaiser Chiefs . Було приємно, що багато гуртів наче змагались, хто більше та краще знає солов'їну - The Subways навіть заспівали частину безсмертної "Rock'n'Roll Queen" українською ! А взагалі було справжне відчуття фестивалю та драйву. Домів приходили ледь живі та спали як вбиті. Зате...

Десь воно всюди крутиться, що якщо ваші мрії не лякають вас, то вони не достатньо великі. Моя мрія мене відверто жахає. Вона має у собі багато невідомого та нового. Вона потягне за собою зовсім інше життя, відмову від багатьох дорогих мені явищ. Вона зітре майже усе моє оточення (сподівання лиш на технології, але ж то холодне). Мені лячно, мене трусить, але я будую плани. Я  знаю, що мені треба зробити, у які строки і що я ще для того маю чи не маю. Мене лякає, що мрія відрізняється від попередньо обраного шляху, але я дуже сподіваюсь все ж сумістити усе це (об'єктивно відчуваю, що то малореально, але тут вже питання виживання). Мене лякає, що мрія передбачає життя та розвиток у системі, до якої я не належу. Мені треба вчити не просто мову, а всі її найглибші тонкощі, інакше потону. Мені треба не просто вміти щось робити добре, мені треба робити це найкраще за більшість у світі, яка хоче того, що й я. Мені треба не просто поїхати, мені треба вклинити себе у життя чужої кр...

Замахатися, злитися, - на себе, на людей, не пам'ятати чи спали сьогодні, писати бредові відповіді, запізнюватись, бачити дикобраза, бігти, падати, їсти, кашляти, хворіти, бачити, чути, дратуватись, помилятись, терпіти головний біль, згадувати неіснуючий біль, варити вареники, споживати кефір. Згадати очі Рижики... заспокоїтись. І просто скучати. Найнапряжніша весна. Знову біг без зупину, з вже забутим сенсом. Моменти відпочинку не дають переключки, а перетворюються на періоди забуття на кілька годин. Швидше б то все завершилось. Швидше б вже червень.