Неоподаткований персонаж

Знаю, що вже маю допис з майже такою назвою, але саме так зараз відчувається. Минулий рік був важким. Всі струни були натягнуті і якісь таки, нажаль, лопнули й порвали те, що навколо. Якось так сталося, що майже не було написано про хороше, а його не вистачає. Тому таки лишу це тут, щоб знати, що завжди є світло: раптова поїздка в Одесу до Потати – просто покликали, просто з'явилися квитки; чудові бургери у Фрайдіз після запаморочливого екзамену; морозний Таллінн з Квіткою і щось нове щодня; Північне сяйво; підйом на Говерлу – цього разу в рази легше, але сил додало так само як вперше; найтепліший День Народження) нарешті засмага; переїзд в іншу країну, тепер живу біля моря, хоч і не того, що хотілось; перша робота і все, що з нею пов'язано – люди, подорожі, події; самонабута самостійність, смак якої з'явився ще у місті ведмедів, але закріпився північчю; поїздка додому в жовтні та всі теплі спогади, що вона дала; Грузія посеред Естонії, я вдячна за нього;...

Коли тобі 13 і ти ревеш в подушку, бо він\вона тебе не любить, тобі здається, що це проблема всесвітнього масштабу. Тобі здається, що тебе ніхто не розуміє і що це найбільший біль в твоєму житті. Коли тобі 17, ти смієшся з себе колишнього, але вступ до універу збирає усі твої думки, турботи, страхи та проблеми в одну купу і давить важким пресом на груди. Коли тобі 22 і тебе лишає друг, тобі здається що вже ніколи не зможеш дихати. Завжди є маса проблем. З віком вони більшають, там не буде легше, не буде приємніше. З часом від рішень залежатиме ще більше, це чіплятиме інших, це буде відповідальність. Але ЖОДНА ПРОБЛЕМА НЕ МАЄ ДАВИТИ В ТОБІ СЛАБИНУ! Якщо здається, що ось "Ну зараз-то у мене справжні, "дорослі" проблеми, тепер-то можна дійсно психувати!" – дай собі такого ляпаса, щоб аж тріщало! Ніколи – жодні складнощі, жодні втрати, несподіванки, втрати дихання – не є приводом, щоб опускались руки! Не є приводом жаліти себе, жалітись іншим! Це ніколи не стане ...

Раніше поїздка на два дні викликала приємне тремтіння та хвилювання. Потім стало звично, як за хлібом в інше місто поїхати. Перша поїздка закордон забрала стільки часу та приготувань до неї, хоч всього на всього тиждень. Тепер 2 роки. Їду на два роки і не знаю чи радію тому. На підготовку лиш кілька тижнів, все в останній момент, все вимагає уваги. Чомусь приємного хвилювання нема. Навпаки, усе напруження, що тримається вже майже рік, наче досягає свого піку, хоч вже не відчуваєш тиску, бо звик, але він дається в знаки. Так, наче вже не відчуваєш болю в спині від важкого наплічника, але щось заважає рухатись та дихати. Наступна точка, коли теоретично може наступити розслаблення, буде аж за три місяці. Ще три місяці, хоч і були сподівання на вересень. Але ще рано, ще багато чого треба зробити. Шкода покидати те, що цінувалось тут, але більшість з того вже й так розвалилось, а інше нікуди не дінеться, берегтиму в серці. Шкода, що Рижика вже нема в моєму житті, але цього вже ...

Сновидінь з надією, що перетворюються на кошмари; сльози\крики вночі; пропущений удар серця в кафешці, якщо раптом за тим же столиком, що раніше разом сиділи; пустий погляд всередину; руки в кишенях; недопиту воду; забуті фото. Бо більше не дивишся.

Викладач: - Що таке розпач ? Відповідь: - Ну, це коли світ розпадається на маленькі шматочки... Викладач (перебиває) : - Ніяких "коли"! Чітка відповідь! Що таке " розпач "? Відповідь: - Ну... Це стан, коли... Викладач (знову перебиває): - Ви знаєте означення чи ні? (піввічності тиші) Відповідь: Розпач - емоційний стан, характерний відчуттям втрати відчуття реальності та зневіри у будь-який можливий позитивний кінець.

  Наче великий дзвін. Кожен удар рокотом та відлунням розноситься всередині, кожен дотик-вібрація розхитує, розшаровує, розносить тебе, коли так намагаєшся триматись до купи, цілісно. Осінь. Наче завжди забуваю, що ця пора приносить, бо завжди наче зненацька захоплює, наче все нове. Але ні... Не таке вже й нове. Вже не страшно. Вже просто намагаєшся перечекати. Наче від такого можливо сховатись. Можна насправді. Можна сховатись в інших людях, в їх голосах, щоб своїх не чути. Можна бути назовні, хоча так хочеться закопати себе якомога глибше. Але на глибині крик лише голосніше. Цього року не пощастило, ще рожеве наклалось, а від цього майже завжди зле. Хоч можна скерувати на натхнення, але не восени. Восени на те просто нема потужностей. Восени ти просто ведмідь без надії на сплячку. Восени неможливо приймати рішення. Восени не ти. Наче пресом придушило. Осінь - втрата.

Місяць наче нове життя. А ще місяць попереду, навіть не знаю, що він принесе. Два місяці далеко від дому, в іншій країні дуже добре почистили простір голові. Хоч відчуваю, що ще є зайве. Але тепер краще відчувається, що важливе, хто важливий. З'явилось краще розуміння себе та процесів всередині, трохи більше гармонії, трохи більше знання, досвіду. Згадалось те, що було очевидним років 5 тому, але чомусь не відклалось. Відстань наче відфільтрувала зайве, а нові люди нагадали про важливі ідеї та поведінку. Липень дав зрозуміти, що марно планувати надовго, хоча б зараз. Зараз живу у Берліні , цього разу нарешті окремо, бо липень було проведено в одній кімнаті ще з двома людьми, однією з яких була навіжена господарка, яка в кінці кінців нас виселила :) Напружений був час, але зараз згадую лиш з посмішкою. Тепер маю свою кімнату, живу з двома молодими німкенями, дуже приємні дівчата. Ці вихідні їх нема вдома, тому хата повністю у моєм розпорядженні. Тут відчувається спокій та д...